Дозвольте, батьку, дозвольте, мати,

На рушник вишиваний перед вами стати

Та благословення вашого дістати.

Благословіть, мамо, благословіть, тату,

На щасливу долю, на життя багате.

(Мами й батько з іконою благословляють молодих.)

   Мати.

Бог благословляє і я благословляю.

Жити аж до віку в парі вам бажаю.

Хай діти – як квіти, життя барвінкове,

Веселе, як ружі на цім рушникові.

  Батько.

  Щастя вам, діти, поваги, любові.

  Хлібного столу, доброї долі.

  Зерном золотим хай колишеться нива,

  Хай буде родина здорова й щаслива.

(Молоді вклоняються батькам.)

   Галя.

Та спасибі тобі, моя ненько.

Що будила мене раненько,

А я слухала, вставала

Та рушнички вишивала,  

По тихому Бугу білила,

На сухому бережку сушила,

Своїх старостів дарила.

   Учитель.

Після  сватання справляли гучне весілля. А в понеділок багато людей сходилось дивитись, як молода починала вбирати хату своїми рушниками. Розвішувала їх  і на двері, і на двері, і на образи, і на вікна, дзеркала. Хата виглядала, як писанка. «Нехай ваші руки, мамо, спочивають, а мої до роботи стають» - казали при тім.

Це означало, що молоді руки дають старим спочивати.

      Стара господиня відповідала:

      Нехай буде так, як Бог велів.

      Складала  свої рушники в скриню, і лежали вони там до останньої днини.

   Ось і наші дівчата вирішили також підготуватися до майбутнього весілля: вишити рушник, вкласти в нього всі свої думки, надії, щоб коли прийде час, стати зі своїм коханим на  вишитий своїми руками рушник, вкласти в нього всі свої думки, надії. Щоб коли прийде час,стати зі своїм коханим на рушник.

 Кожна дівчина підбирала свій візерунок, адже він несе в собі свою символіку.

         Тож нехай дівчата розкриють нам свої секрети.

      1-а учениця.   На моєму рушникові калина – це дерево нашого українського роду. Колись, у сиву давнину, вона пов’язувалась із народженням Всесвіту. Тому

І назву свою  має від давньої назви Сонця – Коло. Ягідки калини червоні, то вони і стали символом крові та невмирущого роду. Тому весільні рушники прикрашали могутніми гронами калини. (Звучить пісня «На калині мене мати колихала».)

    2-а учениця.

На моєму рушникові калина в парі з дубом. Це поєднання – символ сили і краси. Але сили незвичайної, невмирущої. Дуб – священне дерево, він уособлював Перуна, бога сонячної чоловічої енергії, розвитку життя. Хлопці й молоді чоловіки повинні були оберігати свій рід.

     3-я учениця.

На моєму рушникові – маки. З давніх – давен на Україні святили мак, обсипали людей і худобу, бо вірили, що мак має чарівну-силу, яка захищає від усякого зла. А ще вірили, що поле після битви навесні вкривається маками. Ніжна трепетна квітка несе в собі незнищенну пам’ять роду.

   4-а учениця.

На рушнику моєї бабусі вишитий виноград – це життєва нива, на якій чоловік є сіячем, а жінка має обов’язок ростити й плекати дерево їхнього роду. Тому виноград завжди в’ється на родинних рушниках.

   Учитель.

З квітками на вишиванках переплітався пташиний світ.

  5-а учениця.

На моєму рушникові розсідають поважні пави-птахи.

  Птахи – то символи людських душ. На родинних рушниках, де вишите розлоге Дерево Життя з його філософським розумінням минулого, сучасного і майбутнього, птахів вишивали фантастичними. Вони переважно мають над собою Боже благословення – вінець чи вінок.  

                 Сива пташка літала,

                 Крилами двір мітала,

                 Сподівалася вінця                                                                                                                                                                                                                                                                                                  

                 До свого гумен ця.

    6-а учениця.

З великою любов’ю наш народ ставився до ластівки – вірної супутниці людської оселі. Ця пташечка несе добру звістку. Саме вона турбується, щоб людина не пропустила благословенної пари для створення сім’ї та зміцнення господарства.

    7- а учениця.    

А в мене на рушникові два лебеді. Лебеді – символ вірності, адже відомо, що вони обирають собі пару назавжди.

    8-а учениця.

Людське життя швидкоплинне. Немає нічого вічного в цьому світі. Бабусі готували собі рушники про смерть. Похоронні рушники були з чорною мережкою. Це різнило їх від звичайних рушників.

              Ой наткала рушників чорних по мережку.

              Хай мені тоді здадуться як одружу внуків.

              А як прийде смерть за мною

              Їх не дам їй в руки.

             А як прийде смерть за мною і розкриє двері.

             Рушничок цей мої діти повісять на двері.  

Ця стара українська пісня розкриє нам ще один звичай наших предків. При поминках помережений чорним рушник клали на відкриті двері, а також ним застеляють гріб, кладуть зверху хліб і проводжають в останню дорогу.

         Учень.

Ой, дівчата, як же багато ви нам розповіли сьогодні. Як цікаво вміти читати рушники. Повірте, я аж сам захотів вишивати таку красу. Навчите?

       Учениця.

Приходьте, навчимо.   

       Учитель.

Багато ми розповіли, але не все, тому що в рушникові, як і в пісні, закладена душа народу, яку неможливо збагнути до кінця, її багатства, скарбниця якого безмежна.

            Тож хай щастить вам, люди добрі.

            Хай пісні летять за обрій.

            Щира дружба стане на рушник.

      Учениця.

 А на прощання хочеться зробити такий підсумок уроку:

           Шануйте, друзі, рушники.

           Квітчайте ними свою хату –

           То обереги від біди.

      Учениця.

            Шануйте те, що дала мати.

            Готуйте дітей – з чистої роси.

            Щоб легше їм в житті здолати

            Похмурі та скрутні часи.

      Всі

            Шануйте, друзі, рушники.