1-а учениця. 

Берегиня! Хто ти?

2-а учениця.

Тебе створив народ такою загадковою, багатоликою та могутньою квіткою, яка тримає в собі материнську силу жінки.

3-я учениця.

Ти – сама мати-природа, яка несе в світи і суть творення, і суть захисту, а через це вічну гармонію та оновлення життя.

4-а учениця.

Ти – чарівна квітка-пані, що береже біле, червоне та чорне зерно духу, крові та землі – плоті, готової в цю мить розлетітися в космосі для зародження нового життя.

5-учениця.

Твоє віття – руки обтяжені земним насінням розвитку, але тільки ти знаєш час того магічного помаху-засіву.

Берегиня.

Я -  символ, дорогий людям і поширений по всій Україні. Я – і життєтворча мати-природа і жінка-мати, яка дарує світові сина, і Дерево Життя, що сформувало із мороку космосу чітку систему Всесвіту. І за всієї своєї величності та могутності скромно при коренилася у земному горнятку, аби ще раз нагадати, що кожне живе створіння є неподільна і нерозривна часточка цілого.

Учениця.

Проводжає мати сина у солдати і у хвилину прощання оповиває свою кровинку рушником.

              Вишивала мати рушники,

              Квіточку за квіткою стелила.

              Підростали діти, йшли роки,

              Непомітно мати постаріла.

              В кожній квітці – лагідне тепло,

              Материнських рук невтомна ласка.

              Нагадають діти, що було в них

              Дитинство, наче казка.

             Розлетілись діти – хто куди.  

Рушник-оберіг мав стати на заваді всьому злому. На рушниках- оберегах вишивали квітку Берегиню. А що ж це за квітка така – Берегиня?

Учениця.

     Пломеніють диво-рушники –

     України нашої святиня.

     І дітей усіх своїх віки

     Зігріває мати Берегиня.

Учениця.

На заручинах, коли дівчина погоджувалася вийти заміж, вона перев’язувала сватів рушниками. І в день весілля ставали наречені на вишитий рушник.

Учитель.

То ж давайте завітаємо з вами на сватання.

(Сцена сватання. Виходить мати, батько, Галя).

Мати.

Галю, дитино! Ану покинь оте прасування! Ану мерщій до печі та колупай її, колупай! А ти, старий, чого розсівся? Хутко святкову свиту одягай та за стіл сідай. Як господар поважний.

Батько.

(Не дуже поспішаючи). Та я зараз, а що там, горить, чи що?

Мати.

 Та бодай тобі! Свати йдуть, свати!

Галя.

Ой, лишенько!

  (Батько сидить за столом, мати зустрічає гостей. Галя колупає піч).

1-й сват.

Здорові були, господар та господиня.

Мати.

Та здорові були. Чого й вам бажаємо. Проходьте, сідайте до столу. Цікаво знати, що привело вас до нашої хати?

Батько.

Яку  таку справу маєте до нас?

2-й сват.

  (Покашлює в кулак ). Та діло тут таке. Шукаємо ми куницю – красну дівицю. А вона, кажуть, до вашого двору забігла.

Батько.

 Он воно що.

1-й сват.

  Ну а наш князь шукає її, бо хотів би мати у себе.

Мати.

  Галю,ти чуєш?

Галя.

 Та чую, мамо,чую. Постривайте, я зараз.   

Батько.

  Зажди, доню. Хочу спитати тебе, сватів вишитими рушниками пов’яжеш, чи може гарбуза даси молодому? Гарні ж бо вродили цього року.

Галя.

  А от зараз побачите. (Галя виходить).

Батько.

 А що, сватоньки, куницю нашу красну дівицю ви бачили, а от що про свого мисливця розкажете?

 1-й сват.

  Наш козак – мисливець парубок гарний.

2-й сват. 

 До роботи і до танцю справний. В нього добра і щира вдача.

1-й сват.

 Є відвага духу й тіла.

2-й сват.

  І душа у нього здорова.

 Українська в нього мова.

 Українські пісні знає,

 На весіллі заспіває.

(Галя повертається з рушниками і хусткою.)

 Галя.

  Вишитою хусткою

  Я тебе дарую

  І при чесних людях кажу,

  Що тебе люблю я.

 (Дає хустку нареченому.)

 Вас, сватоньки, рушниками пов’яжу,

 За такого нареченого.

 Вам спасибі я скажу.

(Вклоняється, підходить до молодого.)